Загадки для використання на уроках образотворчого мистецтва

Є зелений, жовтий, сірий,

Є коричневий і білий…

Розмалюють папірці

Кольорові… 

(олівці)

Дерев’яний та довгенький,

хвостик в нього є маленький.

Як у фарби хвіст мочає —

все довкола розцвітає. 

(Пензлик)

У носатого Івана

Одежина дерев’яна.

Він у чистім полі ходить

І по ньому носом водить.

Не стрижений, не чесаний – 

Гострим ножем зетесаний.

(Олівець)

По папері він гуляє,

Різні речі зображає,

Гарний хлопець-молодець!

Хто це? Звісно ж, 

(олівець)

Дерев’яний та довгенький,

Маю носик я гостренький.

На білому слід лишаю,

Усіх діток потішаю.

(Олівець)

Я негарно написала,

А вона усе злизала.

Олівців моїх сусідка,

Ця вертлява-буквоїдка.

(Гумка)

Довгі палички кругленькі –

Сині, жовті, червоненькі.

На папері походили,

Кольори свої лишили…

Звуться палички оці

Кольорові …

(Олівці)

Пензлик, аркуш та вода…

Де ж малюнок? От біда!

Що іще забув я взяти,

Щоб пейзаж намалювати?

(Фарби)

Довгі палички кругленькі –

Сині, жовті, червоненькі.

На папері походили,

Кольори свої лишили…

Звуться палички оці

Кольорові …

(Олівці)

Чарівні фарби (легенда)

Один раз на сто років найдобріший із найдобріших дідів - Дід Мороз  у ніч під Новий рік приносить сім чарівних фарб. Цими фарбами можна намалювати все, що захочеш, і намальоване оживе. Хочеш - малюй череду корів і потім паси їх. Хочеш - малюй пароплав і пливи на ньому . Або зореліт - і лети до зірок. А якщо необхідно тобі намалювати щось простіше, наприклад, стілець, будь ласка . Намалюй і сідай на нього. Чарівними фарбами можна намалювати що завгодно, навіть  мило, і воно буде милитися. Тому Дід Мороз приносить Чарівні фарби найдобрішому з усіх найдобріших дітей.І це зрозуміло . Якщо такі фарби потраплять у руки до злого хлопчика або злої дівчинки, вони можуть скоїти багато лиха. Прималюють людині другий ніс і буде людина двоноса. Намалюють собаці роги, курці - вуса, а кішці - горб, і буде собака рогатою, курка - вусатою, а кішка - горбатою.

Тому Дід Мороз дуже довго перевіряє дітей, а потім уже вибирає, кому із них подарувати чарівні фарби.

Цього разу дід Мороз подарував їх одному дуже доброму хлопчику, найдобрішому із найдобріших.

Хлопчик дуже зрадів фарбам і відразу ж узявся малювати. Малював для інших. Тому що він був найдобрішим із найдобріших хлопчиків. Він намалював бабусі теплу хустку, мамі - святкову сукню, а батькові - мисливську рушницю. Сліпому дідусеві хлопчик намалював очі, а своїм товаришам - велику-превелику школу .

Він малював, не розгинаючись, увесь день і весь вечір . Він малював і на другий, і на третій, і на четвертий день. Він малював, бажаючи людям добра. Малював до того часу, поки не закінчилися фарби.

Але ніхто не міг скористатися намальованим. Хустка для бабусі була схожа на ганчірку для миття підлоги, а сукня, намальована для матері, виявилася такою кособокою, яскравою і мішкуватою, що вона її не захотіла навіть приміряти. Рушниця нічим не відрізнялася від палиці. Очі для сліпого нагадували дві голубі плями, та він і не міг ними бачити. А школа, яку дуже ретельно малював хлопчик, вийшла такою потворною, що діти до неї боялися й близько підходити.

На вулиці з'явилися дерева, схожі на мітли. З'явилися коні з ногами із дроту, машини з кривими колесами, будинки з падаючими стінами, дахами набакир, шуби і пальта, у яких один рукав був коротший від іншого . З'явилися тисячі речей, якими не можна було скористатися. І люди злякалися:

- Як ти міг створити стільки зла, найдобріший з усіх найдобріших хлопчиків?!

І хлопчик заплакав. йому захотілося зробити людей щасливими! Але він не вмів малювати і тільки дарма використав фарби.

Хлопчик плакав так голосно, що його почув найдобріший з усіх найдо6ріших дідусів – Дід  Мороз. Почув і повернувся до нього, і поклав перед хлопчиком нову коробку з фарбами:

- Тільки це, мій друже, звичайні фарби. Але вони можуть теж стати чарівними, якщо ти цього захочеш.

Так сказав дід Мороз і зник.

А хлопчик замислився: як же зробити, щоб звичайні фарби стали чарівними і щоб вони радували людей, а не приносили їм нещастя? Він дістав пензля і почав малювати.

Хлопчик малював, не розгинаючись, весь день і увесь вечір. Він малював і на другий, і на третій, і на четвертий день. Малював доти, доки не закінчилися фарби. Тоді він попросив нові.

Минув рік . Минуло два роки . Минуло багато-багато років. Хлопчик став дорослим, але, як і раніше, не розлучався з фарбами. Очі його стали зіркими, руки умілими, і тепер на його малюнках замість кривих будинків із падаючими стінами красувалися високі, світлі будівлі, а замість суконь, схожих на мішки, - яскравий, святковий одяг.

Хлопчик не помітив, як став справжнім художником. Він малював усе, що було навкруги, і те, чого ще ніхто ніколи не бачив: літаки, схожі на величезні стріли, і кораблі, схожі на літаки, повітряні мости і палаци зі скла.

Люди зі здивуванням дивили ся на його малюнки, але ніхто не лякався. Навпаки, всі раділи й захоплювались.

- Які чудові картини! Які чарівні фарби! – говорили вони, хоч фарби були звичайнісінькі.

Картини і справді були такі гарні, що людям захотілося їх оживити. І ось настали щасливі дні, коли намальоване на папері стало переходити в життя: і палаци зі скла, і повітряні мости, і крилаті кораблі…

Так трапляється на білому світі. Так трапляється не тільки з фарбами, а й зі звичайною сокирою чи швейною голкою, і навіть з простою глиною. Так трапляється з усім, до чого доторкнуться руки найбільшого з найбільших чарівників – руки працелюбної, наполегливої людини. 

Інтерактивні методи навчання - спільна діяльність учителя й учнів

Завдання сучасної школи – розвивати кожну дитину як неповторну індивідуальність та особистість. З огляду на це, велике значення має формування в учнів творчого потенціалу, прагнення до самоосвітньої пізнавальної діяльності, вміння ставити і вирішувати нові проблеми. 

  Творчість – діяльність людини, спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей. Необхідними компонентами творчості є фантазія , уява, психічний зміст якої міститься у створенні образу кінцевого продукту (результату творчості).

    У процесі творчого розвитку особистості уроки образотворчого мистецтва відіграють незамінну роль. Вони здатні ввести учня у світ творчості, прилучити його до скарбів художньої культури, відчути радість від власної творчості.

     В. О. Сухомлинський писав, що образотворче мистецтво не тільки предмет, але і могутній засіб виховання, яке повинно емоційно та естетично прикрасити все духовне життя людини.

спеціальна форма організації навчальної діяльності, яка має конкретну, передбачену мету –створити  комфортні  умови  навчання,  за  яких  кожен  учень  відчуває  свою  успішність, інтелектуальну спроможність –це  інтерактивне  навчання

Слово  «інтерактивний»  означає  здатний  до  діалогу. 

Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови  постійної,  активної  взаємодії  усіх  учнів.  Це  співнавчання,  взаємонавчання  (колективне,  групове  навчання  у  співпраці),  де  і  учень,  і  вчитель  є  рівноправними,

рівнозначними суб'єктам и навчання. Вони  розуміють, що роблять, рефлектують з приводу

того, що вони знають, вміють і здійснюють. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання  життєвих  ситуацій,  використання  рольових  ігор,  спільне  вирішення  проблеми  на  основі аналізу  обставин  та  відповідної  ситуації.  Воно  ефективно  сприяє формуванню  навичок і  вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співпраці, взаємодії, дає змогу вчителю  стати лідером колективу.

Інтерактивне  навчання–це діалогічне навчання,у ході якого  здійснюється  взаємодія вчителя й учня.

Мета інтерактивного навчання–створити комфортні умови навчання, за яких учень відчуває успішність, свою інтерактивну досконалість, що робить продуктивним сам освітній процес.

Переваги інтерактивного навчання перед традиційним:

§  у роботі задіяні усі учні класу;

§  учні навчаються працювати у команді;

§  формується доброзичливе ставлення до опонента;

§  кожна дитина має можливість пропонувати свою думку;

§  створюється «ситуація успіху»;

§  за короткий час опановується велика кількість матеріалу;

§  формуються навички толерантного спілкування;

§  вміння аргументувати свій погляд, знаходити альтернативне рішення проблеми.

Призначення інтерактивного навчання

передати знання і  усвідомити цінність інших людей.  Основними формами інтерактивної роботи є навчальна взаємодія учнів у парах  і мікрогрупах. Оптимальний склад групи -–6 осіб.

Риси інтерактивного навчання:

§  двобічний характер;

§  спільна діяльність учителя й учнів;

§  керівництво процесу вчителем;

§  спеціальна організація та різноманітність форм;

§  інформаційна прогалина;

§  цілісність та єдність;

§  мотивація та зв'язок з реальним життям;

§  виховання  та  розвиток  особистості  учнів  одночасно  з  процесом  засвоєння  нових знань.

Організація  інтерактивного  навчання  передбачає  використання  дидактичних  і рольових ігор, моделювання життєвих ситуацій, створення проблемних ситуацій.

Принципи інтерактивної роботи:

§  Одночасна взаємодія -всі учні працюють в один і той же час.

§  Однакова участь - для виконання завдання кожному учневі дається однаковий час.

§  Позитивна взаємодія - група виконує завдання при успішній роботі кожного учня.

§  Індивідуальна  відповідальність - при  роботі  у  групі у  кожного  учня  своє завдання

До інтерактивних методів навчання слід віднести дискусії, рольові ігри, імітаційні ігри, уроки -панорами, уроки -прес -конференції. Під час проведення уроку -семінару або прес -конференції варто  підготувати групи до спільної роботи.

1.Передусім  учні  проходять  тренінг  із  відпрацювання  навичок  та  культури ведення  дискусії,  вміння  слухати  й  формувати  свої  висновки,  вважати  себе  за  групу однодумців.

2.Навчальна група засвоює культуру взаємоузгоджених дій у процесі рольової гри.

3.Учасники групи засвоюють певний рівень імітаційного моделювання гри.

До особливостей імітаційних ігор належать такі:

•учитель очолює гру, але головної ролі не відіграє, він виконує лише функцію  організатора гри;

•у грі, при взаємодії учнів, створюється навчальна ситуація;

•є персоналізація ігрового навчання;

•ситуація гри створює  найсприятливіші можливості для активного навчання: вона заохочує школяра в пошуку спочатку запитання, а потім і відповіді на нього;

•у  грі  проявляються  винахідливість,  кмітливість,  рішучість .

Кожна гра має свої особливості, але є індивідуальною в кожному варіанті. У психології гра традиційно розглядається як форма діяльності в умовах ситуаціях, спрямована на відновлення та засвоєння суспільного досвіду, зафіксованого в соціально -закріплених  способах, здійснення предметних дій, у предметах науки і культури .

Гра-найбільш доступний для дітей вид діяльності, спосіб переробки отриманих із

зовнішнього світу вражень. У грі яскраво проявляються особливості мислення та уяви

дитини, його емоційність, активність, розвиваюча потреба в спілкуванні. Цікава гра підвищує

рівень активності дитини, і він може вирішити більш складну задачу, ніж на занятті. Але це не свідчить про те що всі заняття дитини повинні проходити в формі гри. Гра -це тільки один

з методів, і вона дає гарні результати тільки у поєднанні з іншими: спостеріганням, бесідами,

читанням та іншими. Граючи діти вчаться застосовувати свої знання та вміння на практиці,

користуватися ними в різних умовах. Гра -це ще самостійна діяльність, в якій діти вступають

в спілкування з однолітками. Їх об’єднує спільна мета, спільні умови до її досягнення, спільні

переживання. Гра має велике навчальне значення, вона тісно пов’язана з навчанням на

заняттях, зі спостеріганням повсякдення. Діти вчаться самостійно вирішувати ігрові задачі,

знаходити кращій спосіб справдити задумане, користуватися своїм знанням, викладати їх

словом. Не рідко гра слугує для повідомлення нових знань, для розширення кругозору. З розвитком інтересу до дорослого труда, до суспільного життя, до героїчних подвигів людей у

дітей з’являються перші мрії про майбутню професію, прагнення наслідувати улюблених

героїв. Це робить гру важливим засобом створення направленості учня. Гра має дуже багато

різноманітних функцій, але найголовніші два види: навчальна та виховна.

Гра має велике значення для розвитку особистості. Успіх навчальної гри визначається

можливостями учасників, а також їхніми віковими особливостями. Навчальна ділова гра має

такі функції:

1.Розвиваюча -забезпечує  під  час  навчальної  діяльності  розвиток  творчого

потенціалу учнів, їх самостійності в оволодінні методами отримання необхідних знань.

2.Комунікабельна -реалізується через  організацію  спілкування,  регулювання

міжособистісних відносин, виникнення механізму саморегуляції поведінки.

3.Активізуюча -передбачає  стимулювання  пізнавальних  процесів,  інтересів, потреб.

4.Інформаційна -проявляється  у  спрямованості  змісту  гри  на  соціальні, психологічні та методичні проблеми.

5.Функції  інтеграції  знань  забезпечує  міжпредметні  зв’язки  між  курсами загальних об’єктів вивчення

Під час проведення інтерактивних ігор активізується творчий потенціал особистості. Свої

функції інтерактивна гра виконує ефективно, якщо відповідає таким вимогам:

1)її змістом є програмний матеріал;

2)вона застосовується у різноманітних формах;

3)правильно узгоджується з іншими дидактичними засобами;

4)забезпечує всебічний розвиток особистості.

Інтерактивна гра починається не тоді, коли учні одержують завдання, а коли їм стає

цікаво грати. Це означає, що гра викликає приємні емоції і дає роботу їхньому розуму

Працювати за інтерактивними технологіями надзвичайно цікаво. У дітей виникає інтерес до навчання, що сприяє їхньому інтелектуальному та творчому розвитку. Створити для дитини школу радості, прищепити їй любов до рідного краю, до творчості, до праці, виховувати відповідальність за свої вчинки, за долю держави, за її майбутнє, віднайти в дитині паростки таланту, дати можливість йому розквітнути, створити індивідуальність, особистість, навчити працювати в колективі, створити умови для фізичного та естетичного розвитку -такі завдання роботи сучасного вчителя. З раннього дитинства маленькій людині необхідні яскраві позитивні враження, дивовижні відкриття, активне радісне життя. Такі можливості необхідно створити на уроках образотворчого мистецтва. «Через красиве до людяного - така закономірність виховання» - писав Василь Сухомлинський. Отже, сучасний урок образотворчого мистецтва повинен бути цілеспрямовано направлений на спільну творчу діяльність вчителя та учнів. 

Розвиток творчої уяви на уроках образотворчого мистецтва.

А краса живе в усьому:

На землі й на небесах.

В світлі сонечка ясному,

У замріяних лісах.

Треба слухати і чути

Пташку в хорі веснянім,

І для себе світ відкрити,

І себе знайти у нім.

Уже ні в кого не викликає сумніву той факт, що естетичне виховання дитини, її культурний розвиток є невід’ємною складовою формування гармонійної особистості. Заняття мистецтвом розвивають творчі здібності учнів, розвивають зорову пам’ять, спостережливість,просторову уяву, дрібну моторику пальців, окомір, вміння зосереджуватись, наполегливість у досягненні мети, почуття ритму і

гармонії.

Зміст  уроків образотворчого мистецтва  спрямований на художньо-естетичний розвиток учнів, їх здатність до сприймання, оцінювання і творення в мистецтві. Мета вивчення образотворчого мистецтва в шкільному курсі, таким чином, полягає в особистісному художньо-естетичному розвитку учнів, формуванні у них світоглядних орієнтацій і компетенцій у сфері образотворчого мистецтва, вихованні потреби в художньо-творчій самореалізації та духовному вдосконаленні у процесі опанування цінностями української та світової мистецької спадщини, в чому провідною стає постать вчителя, його майстерність і  компетентність, творча ініціатива і креативність. А якщо до таких уроків додати продуману, організовану позакласну роботу з мистецтва, то роль художника-вчителя стає ще більше значущою.

 Глибокі знання, постійний пошук нестандартних, нетрадиційних форм навчання та виховання, відповідальність, любов до дітей дають  можливість працювати на високому професійному рівні. І тому кожен урок образотворчого мистецтва стає для учнів відкриттям, новою сторінкою на шляху пізнання світу прекрасного,нового,незбагненного. Образне, кольорове сприйняття світу, яке вчитель відкриває своїм вихованцям,

змушує працювати їхню фантазію, уяву, розвиває просторове мислення.

Розумові та пізнавальні здібності. Іншими словами –формується

особистість.

На жаль, більшість сучасних дітей не вміють управлятися зі своєю фантазією. Найпростіший та ефективний метод розв’язання проблеми – візуалізувати матеріал, що розглядається.(Намалюйте на великому аркуші паперу великий будинок і маленьке деревце. Деревце  велике  чи маленьке? Намалюйте поряд з деревцем високу травичку і квіти. Дитина не помилиться: деревце – маленьке. А зараз намалюйте з другого боку маленький будиночок. Що відбулося? Дерево виросло і стало високим-превисоким. Такий підхід щодо визначення масштабності легко засвоюється у будь-якому віці.)

У процесі навчання вчителеві слід пам’ятати, що індивідуальний стиль мислення учня не залишається незмінним упродовж усього періоду навчання. До того ж стиль учителя і стиль учня часто відрізняються. Якщо не зважати на ці факти, то можна завдати серйозної шкоди особистісному становленню дитини. Отже, щоб уникнути негативних наслідків, учитель має розвивати не тільки той стиль пізнання, що домінує в учня, але й уміння використовувати прийоми мислення, що властиві різним видам діяльності.

Для того, щоб дати змогу кожній дитині виразити своє ставлення та емоційне переживання щодо твору, дається завдання описати ту чи іншу, репродукцію за планом на інструкційній картці. Такі вправи вчать учнів не губитися перед аудиторією, розвивають мовлення учнів, вміння “прикрашати” мову різними мовленнєвими засобами, добрати необхідні слова, а також сприяють самовираженню, самоствердженню особистості.

Проблеми, які пропонуються для вирішення на уроках образотворчого мистецтва, завжди мають кілька розв’язань. Вони дають можливість виявити неповторність особистості, реалізувати духовний потенціал школяра. Виконуючи такі навчальні завдання дитина шукає в собі творця. Тому вчитель має  розуміти, що тут дуже важливо поважати особистість учня,намагатися зберегти його індивідуальність, вірити в його творчі сили.

Позиція учня – творець і виконавець; позиція педагога – однодумець, творець, помічник, керівник творчого процесу.

Отже, образотворче мистецтво – один із засобів творчого розвитку вчителя та учнів. “Творчість, - писав В.О. Сухомлинський, починається там, де інтелектуальні й естетичні багатства, засвоєні, здобуті раніше, стають засобом пізнання, освоєння, перетворення світу. При цьому людська особистість немовби зливається із своїм духовним надбанням”.

Роль естетичного виховання.

Естетичне виховання - це процес формування цілісного сприйняття і правильного розуміння прекрасного у мистецтві та дійсності; здатність до творчого самовиявлення притаманна людині.

Однак ця здатність вимагає свідомого, цілеспрямованого, планомірного і систематичного розвитку.

Основою, на якій здійснюється естетичне виховання е певний рівень художньо-естетичної культури особистості, її здатності до естетичного освоєння дійсності. Цей рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, оцінок, смаків, потреб та ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті людських взаєминах. Формування у школярів певної системи художніх уявлень, поглядів, які зможуть допомогти їм виробити в собі дійові критерії естетичних цінностей, готовність та уміння вносити елементи прекрасного у своє життя, починається із сприймання оточуючого.

Завданням естетичного виховання є не тільки розширення художнього сприймання, списку прочитаних книг, почутих музичних творів, а й організація людських почуттів, духовного росту особистості, регуляція і корекція поведінки.

Естетичне виховання проникає в усі сфери дитячого життя, воно забезпечується всіма ланками виховання і використовує багатство і різноманітність його засобів.

Усе це дає право вважати головним принципом естетичного виховання принцип всезагальності естетичного виховання і художньої освіти.

Методологічною основою і важливим принципом естетичного виховання на сучасному етапі є ідея комплексного підходу, який у реалізації системи естетичного виховання має подвійне значення.

По-перше, система естетичного виховання має будуватися так, щоб різні види мистецтва постійно взаємодіяли між собою у процесі впливу на дитину, тобто організовується необхідність тісної взаємодії мистецтва на основі міжпредметних зв'язків.

По-друге, естетичне виховання як виховання засобами мистецтва, так і засобами дійсності повинно стати органічною частиною будь-якого виду виховання.

Система естетичного виховання будується з урахуванням принципу творчої самодіяльності учнів. Це виявляється у здатності школярів переносити вироблені творчі навички на виконання будь-якої справи.

Нові завдання в галузі виховання у загальноосвітній школі суверенної України докорінним чином змінили і установки в естетичному вихованні. Від завдань бачити, відчувати, розуміти прекрасне вони перетворились на більш складні і пов'язані зі здатністю творити його у навколишній дійсності, праці, мистецтві, у повсякденному житті. Ця здатність є важливою ознакою нашого часу і забезпечується завдяки реалізації принципу естезації усього дитячого життя.

Ці принципи забезпечують реалізацію системи естетичного виховання і сприяють формуванню естетичної культури підростаючого покоління.

Одним з основних завдань шкоди на сучасному розвитку естетичного виховання е створення його системи. Під системою розуміється живий, цілеспрямований, організований і контрольований процес художньо-естетичної освіти, розвитку виховання дітей, побудований на основі сукупності методологічних принципів, психолого-педагогічного обґрунтування методичних документів, які забезпечують здійснення у нерозривному зв'язку з естетичним вихованням особистості, її моральний і трудовий розвиток.

Основним структурним елементом системи естетичного виховання є особистість, оскільки мета, завдання, специфічні методи естетичного виховання орієнтовані на естетичний і загальний розвиток особистості, збагачення її у педагогічному процесі з урахуванням індивідуальних і психологічних особливостей організації впливу на учнів різного віку.

Однією з ведучих підсистем естетичного виховання є навчально-виховний процес школи. Предмети природничо-математичного, гуманітарного та естетичного циклів, а також трудове виховання вносять у цю підсистему свій вклад і одночасно тісно пов'язані між собою як її елементи. Керівну роль у забезпеченні педагогічної цілеспрямованості цього процесу відіграє учитель.

Наступна підсистема - позакласна діяльність школярів, пов'язана з навчально-урочною діяльністю. Особливе місце належить в ній факультативним курсам з предметів художнього та інших циклів, функціонування цієї підсистеми передбачає необхідність використання творчого підходу до будь-якого виду діяльності дитини, форми і методів пробудження їх до інтересу, до естетичної творчості, а також здійснення педагогічного контролю за соціально-цінною діяльністю учнів у процесі позакласної та позашкільної роботи, організації дозвілля і поведінки дітей різного віку.

Важливою підсистемою е також художньо-естетичні впливи засобів масової комунікації (преса, радіо, телебачення, кіно), сім'ї, мікросередовища школяра. Контроль з боку школи за діяльністю її елементів виявляється у вивченні і аналізі впливів, ступеня сформованості в учнів естетичного ідеалу, смаку, критичної оцінки естетичної інформації, художніх інтересів і потреб школярів у галузі мистецтв, мотивів спілкування з ним.

Таким чином функціонування системи естетичного виховання ефективно здійснюється тоді, коли вона діє не ізольовано, а включається у комплекс усієї навчальне-виховної роботи і здійснюється з допомогою цілеспрямованого педагогічного керівництва.

Естетичні почуття людей відіграють велику роль в їхньому житті. Вміння бачити, розуміти і створювати прекрасне робить духовне життя людини багатим, цікавим, дає йому можливість відчути найбільше духовне насолодження. Від того, як людина відчуває, переживає прекрасне і неестетичне, піднесене і низьке – в більшості залежить від його поведінки в суспільстві. Це означає, що потрібно, щоб людина мала дійсно прекрасні естетичні ідеали.

Оскільки людина постійно прагне краси, прагне боротися з нестабільним, противним, а її ідеали краси складаються під впливом різних життєвих явищ, відносин, і витворів мистецтва, треба навчити дитину глибоко розвиватися у всьому різновиді жанрів мистецтва, з тим, щоб вона могла безпомилково розрізнити прекрасне, піднесене, художнє від низького, спотвореного, антихудожнього.

Щоб насолоджуватися красою і створювати її потрібно володіти якостями, які в своїй спільності створюють естетичні культуру особистості. Першоосновою усієї культури є естетичне почуття, особлива емоційна відповідь на прекрасне.

Але цього не досить. Для того, щоб в повній мірі сприймати красу або проявляти себе в художній творчості, потрібен, ще значний фонд теоретичних знань, на базі яких розвивається уява і розуміння естетичних цінностей.

Особливе значення для формування естетичного відношення до дійсності має естетичний ідеал, як ціль чи приклад, що збільшує потяг до краси. Немалим відображенням естетичних позицій, її поглядів, ідеалів, являється естетичний смак, вміння розрізнити прекрасне від некрасивого, справжню красу від манливої. Ще одними показником естетичного відношення людини до навколишнього середовища, є естетичні інтереси і потреби, які найбільш чітко виконують цінні орієнтації особистості в сфері прекрасного. За допомогою естетичних почуттів ми, головним чином сприймаємо і оцінюємо красу у мистецтві і дійсності. Завдячуючи художнім смакам людина сама створює прекрасне в процесі творчої діяльності.

В естетичному кругозорі сучасного школяра відсутні знання про закони естетики і художньої творчості, про критерії краси і мистецтва в дійсності.

Неправильність, характер естетичного відношення дітей до дійсності змінюється з шкільним віком: молодші школярі проявляють підвищену цікавість до краси, природи, підлітки прагнуть задовольнити потреби в красі головним чином за рахунок мистецтва, а старшокласники в більшій мірі цікавляться естетикою поведінки, відносин, зовнішнього вигляду.

Якщо дітей і підлітків приваблює в художніх творах сторона подій, то старшокласники шукають в мистецтві відповіді на хвилюючі їх естетичні проблеми.

                Роль уроків образотворчого мистецтва         в естетичному вихованні школярів.

Специфіка уроків образотворчого мистецтва визначає і засоби естетичного виховання дітей. Вчитель зосереджує їхню увагу на оформленні альбомів.

Слід з самого початку осудити неакуратність в оформленні альбомів і малюнків, що досить розповсюджено в молодших класах. Виникає це тому, що діти дошкільнята головну увагу звертали на малювання будинку, а не на його виконання. Вони нищили багато листів паперу. Альбом викинути не можна, тому що це є документ, який характеризує роботу школяра. Потрібно вчити дітей з перших кроків правильно розміщувати малюнок на аркуші, рівно і акуратно розфарбовувати його, початий малюнок обов‘язково закінчити. Ці вимоги важливо в доступні формі пояснити учням і домогтися того, щоб саме так вони підходили до оцінювання своїх робіт і робіт товаришів.

З часом вимоги до їх робіт зростають. Вчитель поступово веде дітей до того, щоб вони виконували малюнки гарно, по-своєму, індивідуально. Уроки образотворчого мистецтва можуть бути тісно пов‘язані з виставками, різними святами, конкурсами.

Можна провести конкурс на кращий малюнок. Організувати виставку кращих робіт дітей, брати участь в оформленні залу до свята, все це є важливим доповненням до уроку.

Можливості учбового процесу в естетичному вихованні можуть бути значно посилені проведенням різноманітної позакласної роботи.

Так вчитель повинен координувати свою роботу на уроках з завданням образотворчого мистецтва, заохочувати дітей до малювання і творчого підходу до всіх уроків зокрема і в різних видах позакласної роботи.

Таким чином на уроках образотворчого мистецтва здійснюється первинне знайомство з творами художників, використаних із метою характерного виховання, розвитку художнього смаку дитини і її художньо-творчих здібностей.

Та не можливо собі уявити, щоб мова про естетичне виховання йшла лише тоді, коли змістом уроку є витвір мистецтва, коли діти співають, малюють, читають вірші і розглядають картинки, говорять про ліс, про осінь або про весну. Естетичне виховання може і повинно існувати і тоді, коли вивчають ділові папери, вирішуються задачі, виконуються різні вправи. Воно можливе на кожному уроці, незалежно від його змісту і може бути здійснено в зв‘язку з вивченням матеріалів, а також з загальною організацією уроку.

Задача вчителя стоїть в тому, щоб завжди, на кожному уроці підтримувати своєрідний тонус, формувати естетичне відношення до змісту і організації творчої праці.

Всі естетичні переживання дітей на уроках на уроках, в процесі творчої праці, а також в повсякденному житті розвивають в них здібності бачити, розуміти, цінувати прекрасне в оточуючому світі, а також прагнення брати участь в його творінні.

Свої здібності школярі активно представляють в різних видах художньої праці.

В молодшому віці “всі діти без винятку – пристрасні художники”.

Слід пам‘ятати про розвиток можливостей різних видів мистецтва. Живопис, скульптура, архітектура, допоможуть сформулювати почуття симетрії, пропорції, відчуття ліній, кольору і колориту, просторову уяву.

Формування художньо-творчих здібностей, в свою чергу потребують особливої методики. Важливо своєчасно виявити природні задатки, схильність дитини стимулювати творчу діяльність, закріпити досягнутий успіх постійними тренуваннями. Поступово ускладнювати навики уміннями і навичками. При цьому треба пам‘ятати, що заняття малюванням лиш тоді збагачують учня естетикою, коли вони несуть йому радість. Важливими умовами успіху є об‘єктивна оцінка художньої творчості дітей.

У книзі “Духовний світ школяра” В.А. Сухомлинський проведено цікаві спостереження про вплив малюнка на духовний розвиток школярів. В школі на протязі чотирьох років проводився такий досвід: в мить сильного емоційного піднесення, викликаним знову пережитим або пізнаним вчителі пропонують дітям передати їхні переживання в малюнку. Діти не тільки з піднесенням малювали, предмети або казкові образи, але виражали своє відношення до того, що вони намалювали.

Подальші спостереження довели, що в багатьох дітей сформувалася потреба передати побачене чи пережите в малюнку. Схильність до малювання закріпилась не в усіх дітей, зате уроки малювання залишили в їхньому внутрішньому світі глибокий слід. Ці діти відрізнялися більш тоншими, стійкішими почуттями, всебічною цікавістю, точністю і гнучкістю творчої діяльності.

Тому недооцінка малювання в системі навчання молодших школярів або неправильна постановка викладання цього предмету може стихійно лишитися на розвитку школярів.

Мистецтво квілінгу

кожен вид рукоділля щось виховує в нас, чомусь вчить...

Квілінг вчить терпінню, акуратності, посидючості. Заспокоює, знімає стрес і негативні емоції. Діткам корисно займатися квілінгом для розвитку образного мислення і дрібної моторики.

Зачаровує мистецтво скручування довгих та вузьких смужок паперу в маленькі спіральки, видозмінювати їх форму і складати з отриманих деталей об'ємні або площинні композиції. 

Орнаменти, зроблені з маленьких паперових «баранців», - результат клопіткої, майже ювелірної роботи.

Мабуть, багатьом з нас слово "квілінг" мало відоме. Проте всі сучасні рукодільниці знають, що, застосовуючи цю техніку, можна виготовити чимало цікавих та неповторних прикрас.

Історична довідка

Квілінг(анг.quilling) - мистецтво скручування довгих та вузьких смужок паперу.

 Вважається, що мистецтво квілінгу (англ. quilling від слова quill — «пташине перо») виникло наприкінці ХІV — початку ХV століття в середньовічній Європі, де монахині закручували позолочені смужки паперу на кінчику розщепленого пташиного пера і створювали вишукані медальони. Навіть при детальному огляді ці вироби здавалися золотими. За допомогою цієї техніки обрамляли ікони, оздоблювали обкладинки книжок, внутрішнє вбрання храмів. Нажаль, папір — недовговічний матеріал, тому до наших днів зберіглася лише невелика кількість середньовічних шедеврів.

Сьогодні квілінг є дуже популярним видом мистецтва у багатьох країнах світу. В Англії в 1983 році був створений «Квілінг Союз Англії». В Південній Кореї існує ціла Асоціація аматорів паперової пластики.

 Інструменти для квілінгу:

Інструменти для квілінгу бувають різні. Проте, для виконання робіт у техніці паперокручення спеціальні інструменти мати не обов`язково.

Шило

У Європі використовують для скручування смужок паперу пластмасову чи металеву паличку з розщепленим кінцем. Проте можна використовувати і звичайне шило з діаметром приблизно один міліметр. Воно використовується для намотування смужки паперу у спіраль.

Замість шила можна використовувати звичайну зубочистку.

Машинки для закручування смужок продаються також у магазинах товарів для рукоділля.

Пінцет

Кінці повинні бути гострими, точно суміщеними. Для виконання робіт високої точності. Має бути зручним для вашої руки та забезпечувати надійне захоплення паперу. Використовують для приклеювання.

Ножиці

Ножиці мають бути достатньо загострені для максимально точної нарізки бахроми.

Клей

Клей має достатньо швидко засихати і не залишати слідів. Можна користуватися ПВА.

Папір для квілінгу

Готові нарізані смужки паперу різного кольору можна купити у спеціалізованих магазинах або зробити самим за допомогою ножиць, олівця та лінійки. Папір має бути пофарбований в обсязі, тобто обидві сторони і зріз мають бути одного кольору. Стандартна ширина смужки приблизно 3 – 7мм. Ширина залежить від того, що Ви хочете зробити.

 

Техніка квілінгу

Смужка паперу звивається у щільну спіраль. Починати потрібно з краю смужки, який накручується на кінчик гострого шила. Після декількох щільно накручених витків валик можна зняти з шила та крутити вручну. Скручувати рулон потрібно двома руками, аби він не розпустився раніше, ніж потрібно. Тепер, коли уся стрічка згорнута послабте пальці і дайте їй трохи розпуститися. Кінчик паперу змащується клеєм та закріплюється. Тепер заготівлі можна надати бажаної форми, в залежності від того де і як її стиснути. Результат залежить лише від вашої фантазії.

Скручувати папір та робити прикраси таким чином може кожен. Особливо цей вид мистецтва корисний для діток.

 За півгодинки, за допомогою скручування паперу, дитина може зробити чудову листівку. Ще однією, проте дуже важливою перевагою цієї техніки є те, що вона чудово розвиває дрібну моторику та увагу дитини. Крім того, для квілінгу не потрібно купувати дорогі матеріали та інструменти.

Кілька секретів майстерності квілінг

— для того щоб край смужки приклеївся набагато швидше, не обрізайте ножицями край смужки, а обірвіть пальцями. Розпушений край швидше пустить клей всередину волокон, і клей схопиться в секунди.

— смужки паперу зберігайте в коробках, де вони можуть лежати рівно. Хоч трішки пом'ята смужка в роботу не годиться — не створить вона красивої форми фігуру. Викидайте безжально. А решту зберігайте дбайливо.

— з коробки смужку витягуємо, тримаючи її за обидва краї. Так точно не деформується.

— якщо в майбутньому будете складати композиції, де важливі будуть ряди однорозмірних детальок, придбайте обов'язково лінійку-шаблон як на фото.

З її допомогою ви значно прискорите процес заготовки деталей, формуючи їх відразу в комірках.